Симон Петлюра

Симон Петлюра (народився 10 травня 1879 року Полтава, Україна – помер 25 травня 1926 року, Париж, Франція) – соціалістичний лідер боротьби України за незалежність після російських революцій 1917 року.

У 1895 році він вступив до Полтавської духовної семінарії, але в 1901 році був виключений за приналежність до підпільної української Громади, в яку він вступив в 1898 році. З 1900 року він також брав активну участь в політичному осередку в Полтаві, яка стала ядром Революційної української партії (РУП).

Щоб уникнути арешту, восени 1902 року переїхав в Катеринодар на Кубані, де працював учителем, а потім під керівництвом Федора Щербини каталогізував архіви Кубанського козачого війська. За участь в Катеринодарі в місцевому відділенні РУП (Чорноморська вільна Громада) і в періодичних виданнях РУП (зокрема, “Добра новина”), що виходили у Львові під австрійським правлінням, він був заарештований в грудні 1903 року. Після звільнення під заставу в березні 1904 р він відправився до Києва, а звідти, восени, до Львова для роботи в РУП і редагування її щомісячника “Селянин”. У 1905 році, після загальної амністії, він повернувся до Києва. У січні 1906 року поїхав до Санкт-Петербурга, де редагував соціал-демократичний щомісячник “Вільна Украïна” (Санкт-Петербург). Повернувшись до Києва в липні 1906 року, він працював секретарем газети “Рада” (Київ), був співредактором (в 1907-8 роках) “Слово” (Київ), органу Української соціал-демократичної робітничої партії, і брав участь в щомісячнику “Україна” (1907).

Один із засновників Української соціал-демократичної робітничої партії в 1905 році, Петлюра видавав дві соціалістичні щотижневі газети до початку Першої світової війни, коли він став офіцером російської армії (1914).

Після повалення імперського уряду Росії в результаті Лютневої революції (1917) він увійшов до складу Української Центральної Ради, яка проголосила Україну автономною республікою (червень 1917); в липні він був призначений секретарем з військових питань в новоствореній урядовій раді.

Однак незабаром після цього німці окупували Україну і встановили маріонетковий уряд. Коли в кінці війни німці пішли, Петлюра став відігравати провідну роль в русі за незалежність України, очоливши п’ятичленний директорат Ради, ставши отаманом (“головнокомандуючим”) української армії і захопивши владу у німецького режиму.

Потім уряду Петлюри довелося протистояти ворожим радянським російським військам, а також силам антибільшовицьких поляків. Коли восени 1919 року білі війська, які окупували Україну і змінили уряд Петлюри в кінці 1918 року, пішли, Україна перейшла під радянську владу.

Щоб скинути радянський режим, Петлюра в квітні 1920 року уклав союзний договір з Юзефом Пілсудським, главою польської держави, і підтримав поляків у їхній війні проти Радянської Росії (Російсько-польська війна 1919-20 років). Хоча поляки відбили радянську армію, вони не змогли забезпечити незалежність України, уклавши Ризький договір з більшовиками (18 березня 1921 року).

Україна згодом залишилася під радянським контролем, а Петлюра, провівши кілька місяців у Варшаві, переїхав зі своїм урядом в Париж, де кілька років потому був смертельно застрелений Самуїлом Шварцбардом.