DE
Гетьмани України
Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів. Назвемо їх усіх поіменно:
1.Богдан Хмельницький (1648-1657);
Підняв українські землі на визвольну війну проти Речі Посполитої у 1648-1657 роках. Заявив, що його мета – звільнення всього українського народу від польської неволі та об’єднання українських земель у незалежну державу. Щоб вистояти в боротьбі з Річчю Посполитою і Османською імперією, підписав з Москвою Переяславські домовленості у 1654 році, які гарантували Україні, в першу чергу, військову допомогу з боку Росії.
Укладаючи договір, гетьман не передбачив стратегічної поразки від “обіймів” Москви, яка, почала вважати українські землі “своїми”, насаджуючи своїх воєвод і свої порядки, призначаючи своїх гетьманів. В підсумку після смерті Богдана Хмельницького на українських землях почалася 30-річна “Руїна” (1657-1687). 10 гетьманів після його смерті безуспішно намагалися позбутися влади Москви.
2. Іван Виговський (1657-1659);
Виговський прагнув знайти противагу всепоширеному російському впливу, який був в Україні після Переяславського договору 1654 року. В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, у 1658 уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське — третю складову Речі Посполитої. За договором проголошувався Гетьманом військ Руських і чигиринським старостою. Під час козацько-московської війни 1658-1659 вщент розбив московитів у битві під Конотопом за допомоги кримського хана Мехмеда IV. Проте поступово втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором.
3. Юрась (Юрій) Хмельницький (1659-1663);
Він домігся відновлення правомочності так званих «Прежних статей Богдана Хмельницкого», що передбачали затвердження гетьмана царським рішенням і позбавляли його права на дипломатичні відносини з іноземними державами.
Юрій після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом. Він уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов’язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства.
4. Павло Тетеря, правобережний гетьман (1663-1665);
Тетеря поставив перед королем кілька вимог, зокрема: шанувати привілеї та гідність козацтва, звільнити Івана Богуна та ув’язнених козацьких старшин; повернути православним захоплені уніатами церкви; дозволити самостійні дипстосунки з Молдавією, Волощиною; розпочати мирні перемовини РП з Московією, вимагати від Москви звільнення ув’язнених козацьких старшин; готувати похід на Лівобережжя; гарантувати допомогу кримських та буджацьких татар. Всі вимоги, крім церковної, були виконані.
В 1663–1665 роках, як гетьман Правобережної України, брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацько-селянських повстань на Правобережжі.
5. Іван Брюховецький, лівобережний гетьман (1663-1668);
У 1664—1665 роках безуспішно намагався підкорити правобережні козацькі полки під проводом Павла Тетері і Петра Дорошенка. Для стримування внутрішньої опозиції активно використовував царський уряд. 1665 року першим з гетьманів відвідав Москву, де підписав Московські статті, що сильно обмежували самоврядування Гетьманщини. Виконання цих статей в козацькій Україні спричинило різке падіння авторитету гетьмана. Негативно оцінив підписаний між Річчю Посполитою і Московією Андрусівський договір, який розділив козацьку державу по Дніпру.
У січні 1668 року відкрито порвав із Московським царством, закликав до об’єднання із Правобережжям і вислав до Османської імперії посольство, з проханням прийняти козаків під протекцію султана. Тоді ж уклав союз із Кримським ханством і, спільно з татарами, виступив проти московської армії Григорія Ромодановського.
6. Степан Опара, правобережний гетьман (1665);
Під час повстання проти Павла Тетері в червні 1665 року захопив за допомогою татар Умань і в червні 1665 року, в противагу Дорошенку, проголосив себе гетьманом Правобережної України. Намагався укласти договір з Іваном Сірком і Василем Дрозденком про спільну боротьбу проти Кримського ханства і Речі Посполитої.
7. Петро Дорошенко (1665-1676);
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив регулярне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки та компанійці), які відзначалися особистою відданістю гетьманові.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків та посполитих.
Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики Дорошенка було об’єднання під своєю владою. Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московською державою та Річчю Посполитою Андрусівського перемир’я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державними інтересами України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Османської імперії.
8. Петро Суховієнко, кошовий гетьман (1668-1669);
7 жовтня 1668 року гетьман Суховієнко видав універсал до всього українського народу, який став одним з найвизначніших документів, що переконливо свідчив про патріотичні наміри тогочасної козацької старшини втримати здобуту у ході визвольних змагань національну державність. Він наказав розіслати його до всіх українських полкових і сотенних міст та містечок з метою «чтоб было предо всеми чтено…». Однак, незважаючи на переконливі аргументи Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини — вже наступного року на Правобережній Україні з’явився ще один гетьман.
9. Дем’ян Многогрішний, лівобережний гетьман (1668-1672);
У 1668 році Д. Многогрішний як противник Андрусівського перемир’я взяв участь у Антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом І Брюховецького. Підтримував політику гетьмана П. Дорошенка. У 1668 році Петро Дорошенко призначив Д. Многрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням Г. Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від П. Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православного духовенства примусили Д. Многогрішного піти на переговори з царським урядом. У цей час 17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверську Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом». Переговори між московським урядом і Д. Многрішним завершилися укладенням Глухівських статей 1669-ого року.
10. Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674);
У своїй політиці він спирався на Річ Посполиту і 2 вересня 1670 року уклав з делегатами Речі Посполитої (Станіславом Беневським і Стефаном Пісочинським) договір в Острозі, на основі якого Річ Посполита визнала Ханенка гетьманом Правобережжя, а він погодився на підданство короні Речі Посполитої на умовах автономії лише для козацької верстви. Паралельно Ханенко листувався з московськими урядовцями.
У війні з Петром Дорошенком Михайло Ханенко зазнав кількох поразок, зокрема, не зміг взяти Кальник і Чигирин. Після вторгнення султанської армії, окупації нею Поділля та Бучацького миру 1672 року, Ханенко з частиною родини втік до Речі Посполитої, а майже всі його прибічники перейшли на бік Дорошенка і османів. Навесні 1673 Річ Посполита відновлює боротьбу за Правобережжя. Ханенко з’явився тут у квітні, до нього знову перейшли тисячі козаків, незадоволених Дорошенком. Але 11 вересня 1673 під стінами Києво-Печерського монастиря Дорошенко розбив Ханенка.
11. Іван Самойлович (1672-1687);
У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. Після вигнання Ю. Хмельницького у 1679 році з Лівобережжя Самойлович, виконуючи волю Москви, почав знищувати міста й села Правобережжя та відселяти звідти рештки населення на лівий берег — у Слобожанщину. Вогнем та мечем супроводжувалося це відселення (депортація). Але Самойлович не відкидав думки про возз’єднання України і тому не підтримав “вічного” миру між Польщею і Москвою у 1686 році й пропонував приєднати Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір’я та усю Червону Русь до Москви. Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу.
12. Іван Мазепа (1687-1709);
Мазепа був головою козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Князь Священної Римської імперії (1707—1709).
Мазепа зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави з кордонами часів Хмельниччини. Він ще заздалегідь почав міркувати про майбутнє України, не пов’язане з Москвою. Його головною метою була незалежна суверенна Україна. Але з тактичних міркувань він у 1705 р. розробляє програму-мінімум на зразок Гадяцької унії 1658 року: відірвання Гетьманщини від Москви, розбудування князівства з осібними міністрами, скарбом і навіть монетою.
Кавалер орденів Андрія Первозваного (1700) і Білого Орла (1705). Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року став на бік шведів. Після поразки під Полтавою був вимушений переселитись до Молдовського князівства.
13. Іван Скоропадський (1708-1722);
Після переходу Мазепи до табору Карла XII, Скоропадський у листопаді 1708 року за наказом Петра був майже одностайно обраний на раді у Глухові гетьманом. Петро І, який готував цілковите приєднання України до Росії, знайшов у особі Скоропадського надійного помічника. Щедро обдаровуючи українськими землями росіян, він не тільки надав Меншикову величезні маєтки на терені, що підпрядковувався Стародубському полкові, й дозволив йому провести хибне (вигідне для “свєтлєйшего”) розмежування, але й записав у його підданство цілу сотню козаків. Слабкий вдачею й відданий особистим вигодам, Скоропадський взагалі намагався догоджати царським улюбленцям.
У 1722 році Петро вирішив остаточно ліквідувати самоврядування України. Він утворив “Малоросійську Колегію”, з утворенням якої Скоропадського майже цілком було позбавлено влади. Гетьман не витримав цього останнього удару й помер у липні 1722 року.
14. Пилип Орлик, гетьман в еміграції (1710-1742);
Після смерті Мазепи прибічники, що опинилися на чужині у Туреччині, на противагу Скоропадському, якого поставив гетьманом на Україні Петро І, обрали гетьманом Пилипа Орлика. В 1710 році Орлик уклав з козацтвом угоду «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», яка по суті стала першою демократичною конституцією України.
Згодом Орлик у союзі з кримським ханом вирушив на Україну, розбив військо, що Скоропадський змушений був вислати проти нього, й звернувся до Скоропадського, закликаючи до об’єднання зусиль задля створення незалежної Української держави. Але хан раптово (як це бувало за часів Хмельницького та Дорошенка) порушив угоду й повернув назад. Залишило його і польське військо. Орлик намагався відстояти хоча б Правобережжя, але польське коронне військо розбило його козаків. Після цього він був змушений виїхати на запрошення Карла XII до Швеції.
Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах, неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і османських політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.
15. Павло Полуботок, наказний гетьман (1722-1724);
Він подав петицію про скасування Колегії з заміною її “генеральним судом з семи персон” й про “непорушуване утримання судів, прав та вольностей козацьких”. Роздратований Петро І надіслав до України Румянцева для проведення слідства щодо автентичності петицій. Одночасно цар наказав заарештувати Полуботка та його прибічників і ув’язнити їх у Петропавлівській фортеці. Полуботок благав Петра про “пощаду своєї Батьківщини, яка пригноблена до скрути податками й усякого роду утисками”. Але Петро обізвав Полуботка та його товаришів “зрадниками та віроломцями” й віддав їх на суд і тортури до таємної канцелярії. Там їх 4 місяці катували й присудили до довічного ув’язнення й конфіскації усього майна.
16. Данило Апостол (1727-1734);
Гетьман зосередив зусилля на упорядкуванні внутрішнього життя України, зміцненні й розширенні автономії та взагалі усіх елементів самоврядування, починаючи з судочинства. У відповідь на чолобитну російському царю Петру ІІ з проханням розширити автономію Війська Запорозького, отримав від нього «Рішительні пункти», що обмежували козацьке самоврядування. Керував країною під наглядом російського резидента. Провів адміністративну, судову і земельну реформи.
У 1730 році Апостол підписав розпорядження щодо розгляду справ у судах та порядку перегляду судових ухвал і зобов’язав юристів глибше вивчати звичаєве право й різні джерела (“Литовські статути”, “Саксонське право” і т. ін.). Було також проведене генеральне слідство відносно законності володіння маєтками з метою дати лад у землекористуванні та господарстві.
17. Кирило Розумовський (1750-1764)
Кирило Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на європейський лад. За гетьманування Кирила Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів.
Під тиском гетьмана вийшов царський указ від 13 січня 1752 року, про заборону поширення на українців «холопства» (кріпацтва). Без дозволу гетьмана заборонялося чинити арешти українців, окрім карних злочинців. Для підтримання встановлених правил та з метою запобігти порушенням указу Розумовський запровадив при своєму дворі особливу канцелярію для приймання листів, скарг, прохань і документів від населення, що було якісно важливим кроком у запобіганні зловживань старшин та царської адміністрації й сприяло зміцненню автократичної влади гетьмана. Крім того, Розумовський сам встановлював митні збори й не посилав звіту в Петербург. Він почав реформувати армію, вводити однострій — сині мундири — у полки.
Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Українські_гетьмани_і_кошові_отамани
https://sites.google.com/site/ukraienavidgetmaniv/ukraienski-getmani
