Історія давньої людини кам’яного віку

Палеоліт. Мезоліт. Неоліт

Палеоліт

Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками.

Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Коли льодовики танули, на поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з’являлися флора та фауна. Вони не були подібні до сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек, сосен вкрили територію України. Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень – це головні представники фауни тих часів. Тоді ж на території України з’явилась і людина. Існування людини доводять рештки самої людини та знаряддя, примітивно зроблені з каменю.

Ця доба має назву “доби каменя”. Найдавніша називається “давньокам’яною добою”, або палеолітичною.

Перша знахідка палеолітичних знарядь разом із кістками мамонтів, викрита на території України в 1871 р. Ф. І. Камінським біля села Гонців на Полтавщині, справила велике враження в наукових колах. Після того на території України було зроблено багато знахідок того ж роду. Пам’ятки палеолітичної доби знаходять здебільшого у так званих “стоянках” “стійбищах”, де людина перебувала більш-менш довгий час, та у “майстернях” – місцях, де був відповідний до вимог техніки людини камінь. З нього людина виробляла свої знаряддя й залишала уламки каменя.

Більше матеріалів про людність України стосуються наступної доби – Ашельської. Вона збігається з наступом на Україну льодовика. Підсоння змінюється, зникають теплолюбні тварини, людина шукає захисту від холоду в печерах, гротах. Вона полює на звірів, м’ясо яких споживає, а з шкір робить одяг. До цієї доби на Україні належать стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглий, Ненаситець, у с. Буремка, на Сулі.

Наступна доба – Мустьєрська, що датується біля 100 000 років до Р. X., припадає на найбільше зледеніння в Україні.

3 тварин живуть мамонти, шерстисті носороги, зубри, дикі коні, північні олені, ведмеді, гієни тощо. До цієї доби стосується вже багато пам’яток перебування людини в Україні. Територія, де перебувала людина, дуже обширна: на південь від Пінських боліт, басейну Десни, до Сіверського Дінця. Пам’ятки перебування людини знайдено в Чернігівщині (біля Деркуль), на Дніпрі (Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с. Касперівка) тощо. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють наконечники, скребла. Вживають також кісток тварин як голок, вил.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило будь-коли людство: вміння здобувати вогонь. 

До цієї доби належать житла людини в землянках. Так, у Києві на Кирилівській вулиці знайшов археолог В. В. Хвойка селище з землянками та рештками 70 мамонтів.

До цієї доби належать і початки вірувань у містичних предків людини, “тотеми”.

Таким предком могли бути тварини, рослини, камені тощо. Пережитки цих тотемних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві, в байках, казках, піснях. За цієї доби вперше констатовано ритуальні поховання мерців, здебільшого в самих селищах. При покійниках ставили їжу та різне знаряддя.

Від цієї доби залишилися поховання й рештки людини.

Це вже не неандертальська примітивна людина, а людина кроманьйонського типу, яка мало відрізняється від сучасного європейця. Вона трималася просто, вертикально, руки її рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи підсумки, треба сказати, що за доби палеоліту населення України мало багато спільного з населенням Західної Європи – південної Франції, Піренеїв, Швейцарії, Баварії: і антропологічним типом, і технікою знарядь, і побутом, і мистецтвом, і релігійними поглядами. З другого боку, можна спостерігати чимало рис, які з палеоліту збереглися в мистецтві України (порівняти орнаменти Мізиня з українськими вишивками тощо).

“Культурна єдність з 100 тисяч років до Р. X. – найкращий довід європейського походження культури і фізичного типу українського народу”,

– пише проф. П. Курінний. З другого боку, важливе те, що з палеоліту оформлюється дві групи європейських культур: одна охоплювала північну Німеччину, Польщу, північні землі Східної Європи, друга розгорталася на південних землях Європи від Піренеїв, південної Франції, Швейцарії, Чехії, Білоруси, України. Так з палеоліту зароджується розподіл культур північно-нордійської та південної – кельтсько-дунайсько-української.

Мезоліт

Ця доба припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння. Відповідно до цього змінився характер кам’яних знарядь, їх робили дуже дрібними – “мікролітами” – для насаджування на стріли, для вставляння у списи, гарпуни. Найбільш характеристична для України Свідерська культура. М. Рудинський вважає, що аналогічна культура мікролітів знайдена ним у багатьох місцях України: біля с. Смячки, коло Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на Полтавщині (біля с. Яреськи та Шишаки), на Прип’яті. Л. Савицький знайшов мікроліт на Волині.

Усе разом дає можливість, писав В. Щербаківський, казати про “безперервність життя мезолітиків від палеоліту до неоліту. В. Щербаківський робить висновок, що життя не припинялося на Україні від палеоліту до неоліту.

Неоліт

Життя первісної людини змінювалося дуже поволі.

Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у техніці кам’яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля 13 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам’яною добою (“неос” – новий, “літос” – камінь). Не тільки техніка кам’яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої.

Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на Україні стало м’якше, тепліше. Північна флора наблизилася до сучасної. Змінилася й фауна. Мамонтів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи.

У зв’язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини.

Вона не мала потреби, як раніш, ховатися в печерах. З’являються наземні будівлі – халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села. Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю були: пиляння, шліфування та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З’являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів.

Велике значення мало винайдення лука з стрілами.

Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука з стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Вживали для рибальства сіток, неводів, кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків малюсіньких кам’яних платівок.

Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини.

Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Гончарство внесло велике полегшення в побут людини. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З’являються перші примітивні верстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді – як орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин.

Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам’яними серпами. Зерно мололи кам’яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на Поділлі.

За часів неоліту почали споруджувати човни.

З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв’язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур.

В Україні знаходять вироби з кам’яних порід, яких нема в тій місцевості. Так – смугнастий камінь з Волині, обсидіан з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у типах їх. За часів неоліту можна констатувати, що Україна мала більше зв’язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східна Європа вже тоді поділялася на дві частини: південну – майбутню Україну та північну – майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури. Поширюється мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв’язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику роль, як то було за часів палеоліту.

Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества. Люди неоліту жили родовими групами, об’єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутності постійних шлюбів, не знали батьків, і споріднення велося за розрахунком зв’язків з матір’ю. Так утворився лад, в якому жінці належала головна роль в житті групи: матріархат.

Взагалі за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська.

У 8-6 тисячоліттях до Р. X. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі дальшого розвитку Європи.

Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір’ях, біля води. Єдність балто-білорусько-українська не була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї групи почалася Трипільська культура.

Джерело для детальної інформації по цій темі: https://res.in.ua/doistorichne-minule-ukrayini.html